Глава 2: Глава 2

Глава 2

151

0

Лот Людікс228
Поделиться

Глава 2. Світ за межею.
Дівчина майже не спала тієї ночі.
Перед очима знову й знову виникало те саме видіння: величезний палац, трон, люди на колінах і незнайома жінка з короною.
А найстрашніше — власний голос у тому видінні.
Вона чітко почула:
«Повелительниця…»
— Це неможливо, — прошепотіла вона, дивлячись у стелю.
На столі лежала срібна прикраса, яку вона знайшла після зустрічі з таємничою жінкою.
Дівчина боялася до неї торкатися.
Але водночас відчувала дивний потяг.
Наче прикраса належала їй.
Вона обережно простягнула руку.
Щойно пальці торкнулися металу, у кімнаті погасло світло.
— Ні…
Срібло спалахнуло.
Перед нею з'явилися слова, написані невідомими символами.
А потім вона раптом зрозуміла їх.
«Кров спадкоємиці прокинулася».
Дівчина відсахнулася.
— Спадкоємиця?..
У двері постукали.
Вона швидко сховала прикрасу.
— Хто там?
— Це я.
Голос був незнайомий.
Дівчина завмерла.
— Хто?
— Якщо хочеш дізнатися правду про своїх батьків — відкрий двері.
Вона довго вагалася.
Потім повільно підійшла до дверей.
— Доведіть, що ви не ворог.
За дверима настала тиша.
Потім під двері просунули маленький аркуш.
На ньому була намальована така сама срібна прикраса.
— Я знаю, що ти її знайшла, — сказав незнайомець. — І знаю, що вона вже показала тобі минуле.
Дівчина стиснула кулаки.
— Хто ви?
— Людина, яка може відвести тебе туди, звідки походить твоя кров.
Вона відкрила двері.
Перед нею стояв молодий чоловік у темному одязі.
На його руці була дивна емблема.
Та сама, яку вона бачила у своєму видінні.
— Ви з того світу?
Він кивнув.
— Так.
— І там справді існує магія?
— Магія існує скрізь. Просто не кожен здатний її побачити.
— А я?
Чоловік подивився на неї уважно.
— Ти здатна не просто її бачити.
Він зробив паузу.
— Ти можеш нею керувати.
Дівчина не знала, що відповісти.
Раптом срібна прикраса сама піднялася зі столу.
Вона зависла в повітрі.
Чоловік відступив на крок.
— Вона вже починає слухатися тебе.
— Я цього не роблю!
— Саме це і є проблема.
Прикраса спалахнула.
У кімнаті здійнявся сильний вітер.
Книги впали з полиць, штори злетіли вгору, а скло на вікні покрилося тріщинами.
Дівчина злякалася.
— Зупини це!
— Я не можу!
— Тоді що мені робити?!
— Не бійся своєї сили!
Вона заплющила очі.
Зробила глибокий вдих.
І раптом усе стихло.
Прикраса впала їй у долоню.
Чоловік дивився на неї з подивом.
— Неймовірно…
— Що?
— Твоя сила набагато більша, ніж ми думали.
Дівчина подивилася на нього.
— Хто такі «ми»?
Він не відповів одразу.
— Люди, які чекали на твоє повернення.
— Повернення?
— Ти вже була там.
— Я ніколи там не була.
— Була. Просто ти цього не пам'ятаєш.
Вона відчула, як по спині пробіг холод.
— Що зі мною сталося?
Чоловік тихо сказав:
— Тебе вивезли з того світу, коли ти була дитиною.
— Хто?
— Твоя мати.
Дівчина завмерла.
— Моя мама?..
— Вона хотіла врятувати тебе.
— Від кого?
Чоловік подивився у вікно.
— Від тих, хто зараз знову почав тебе шукати.
Раптом десь далеко почувся гучний вибух.
Вікна затремтіли.
Чоловік миттєво дістав зброю.
— Вони прийшли.
— Хто?
— Твої вороги.
— Але я навіть не знаю, хто я!
Він подивився їй прямо в очі.
— Саме тому вони й прийшли зараз.
Двері будинку здригнулися від удару.
Ще один удар.
Тріщина пробігла по дереву.
Дівчина відступила.
— Їх багато?
— Достатньо.
— І що тепер?
Чоловік простягнув їй руку.
— Тепер ти вирішуєш.
— Що вирішую?
— Залишитися тут і чекати, поки вони тебе знайдуть…
Він подивився на срібну прикрасу в її руці.
— …або піти зі мною й дізнатися, ким ти є насправді.
Дівчина подивилася на двері.
Потім на прикрасу.
І нарешті — на нього.
Вона зробила крок уперед.
— Я хочу знати правду.
У ту ж мить двері вибухнули.
Темні постаті увірвалися всередину.
А срібна прикраса засвітилася так яскраво, що всі присутні змушені були прикрити очі.
І вперше дівчина відчула це.
Сила всередині неї прокинулася.

КОММЕНТАРИИ

Пока нет комментариев. Будьте первым!

2 из 2